Площа — 7,7 млн. км кв. (6 місце у світі).
Населення — 19,4 млн. чоловік (2001).
Столиця — Канберра (331,8 тис. осіб станом на 1995 рік).

Державний прапор Австралійського Союзу синього кольору. У верхньому лівому куті розміщений прапор Великобританії – символ приналежності до Австралійського Союзу і Британської Співдружності націй. Синій колір прапора – символ океану, що оточує з усіх боків Австралію. В середині прапора розташоване зображення сузір’я Південного хреста. 6 зірок на прапорі символізують шість штатів Австралійського Союзу. Сім променів зірки означають шість штатів і територію Папуа. П’ятикутна зірка символізує федеральний округ Канберру. Прапор затверджений у 1954 році.

Зображений у вигляді щита, який підтримують з двох боків кенгуру і страус Ему; обрамлений квітучими гілками евкаліпта. Щит розділений на 6 частин, кожна з яких вміщує емблему відповідного штату. У верхній частині герба розміщена семикутна зірка, шість променів якої означають 6 штатів, а сьомий – символізує федеральний округ Канберру. Герб у нинішньому вигляді існує з 1912 року.

Державний гімн був проголошений як національний на основі громадської думки. У 1974 році Австралійське бюро статистики провело опитування, у якому взяли участь понад 60 тисяч австралійців. І 19 квітня 1984 року генерал-губернатор Австралії оголосив про офіційний статус цього гімну.

Australians all let us rejoice,
For we are young and free;
We’ve golden soil and wealth for toil;
Our home is girt by sea;
Our land abounds in nature’s gifts
Of beauty rich and rare;
In history’s page, let every stage
Advance Australia Fair. In joyful strains
then let us sing, Advance Australia Fair.

Beneath our radiant Southern Cross
We’ll toil with hearts and hands;
To make this Commonwealth of ours
Renowned of all the lands;
For those who’ve come across the seas
We’ve boundless plains to share;
With courage let us all combine
To Advance Australia Fair.
In joyful strains then let us sing, Advance Australia Fair.

Емблема Австралії (квіткова) – Золота акація. Вона була оголошена офіційною національною квітковою емблемою у серпні 1988 р. Золота акація – виткий кущ або невисоке деревце, що росте в низинах відкритого лісу і лісистій місцевості, у Південній Австралії, Вікторії, Новому Південному Уельсі і Території столиці Австралії.
Членство в міжнародних організаціях – ООН, МБРР, МВФ, СОТ, АТЕС, МФЧХіЧП, ОЕСР та інші.

Господарство Австралії

Австралія у світі є основним постачальником мінеральної сировини (залізна руда, кам’яне вугілля, боксити, поліметалеві руди, коштовне каміння), продовольства (пшениця, м’ясо, молочні продукти), вовни. Водночас важливе місце в економіці країни займає промисловість. У цій галузі зайнято близько 26% працездатного населення, в сільському господарстві – 5 %, в сфері послуг -69%.
В економіці Австралії важливе місце посідає видобувна промисловість. В останнє десятиріччя в країні зріс видобуток кам’яного вугілля, алмазів.
Промислове значення має видобуток золота – щорічно понад 300 т (13 % світового видобутку). Головним районом його видобутку є Західна Австралія, Північна Територія і Квінсленд.
Сьогодні Австралія забезпечує 30% світового виробництва алмазів (шосте місце у світі). Основне родовище знаходиться у північно-східній частині Західної Австралії. Згідно з оцінками, достовірні запаси алмазних руд перевищують 60 млн. т. За видобутком алмазів Австралія вийшла на одне із перших у світі.
Є також значні поклади діамантів у Західній Австралії (33 % від світового видобутку).
Серед енергомістких ресурсів найбільший видобуток припадає кам’яне і буре вугілля. Більшість родовищ вугілля розміщені на сході континенту – у штатах Новий Південний Уельс і Квінсленд, вугілля видобувається також на острові Тасманія.
Родовища природного газу і нафти зосереджені на континентальному шельфі, біля берегів Західної Австралії.
Переважну більшість енергії виробляють теплові електростанції (майже 90 %), які використовують буре вугілля.
В Австралії, незважаючи на обмежену кількість водних ресурсів, діють досить потужні гідроелектростанції. Вони виробляють приблизно 10% електроенергії. Крім виробництва електроенергії, гідроенергетичний комплекс забезпечує перекидання вод ріки Сніжної у басейн річок Муррей і Маррамбіджі, які використовуються для зрошення.
Чорна металургія має необмежені можливості для свого розвитку. Цьому сприяють наявність високоякісних руд та значні запаси коксівного вугілля. Однак обсяги виплавки чавуну і сталі незначні. На поч. XX ст. вони не перевищували 6-7 млн. т, а прокату — 3 млн. т щорічно.
Найбільшим підприємством чорної металургії є комбінат повного циклу, розташований в Порт-Кембла, що знаходиться на південь від Сіднея.
Кольорова металургія. За запасами свинцево-цинкових руд і бокситів (алюмінієві руди) Австралія відноситься до країн світу, що володіють найбільшими ресурсами, а за запасами мідних, нікелевих і олов’яних руд – до країн зі значними ресурсами.
Найдавнішою галуззю кольорової металургії в Австралії є виробництво свинцю і цинку. Поряд із невеликими підприємствами функціонують великі у Тасманії та Новому Південному Уельсі.
Алюмінієва промисловість пов’язана з двома стадіями переробки – отриманням із бокситів глинозему, а відтак із глинозему – безпосередньо алюмінію. Найбільші заводи, що виробляють глинозем, знаходяться у Квінсленді, Північній Території, Західній Австралії. Центри виробництва алюмінію тяжіють до джерел електроенергії, вони розміщені на Тасманії, в Новому Південному Уельсі, Вікторії. Країна займає перше місце в світі за видобутком бокситів і п’яте місце у світі за виробництвом алюмінію.
Виплавка міді зосереджена переважно у районах видобутку мідної руди або в портових містах, з яких вона експортується. Найбільшим центром виробництва міді є завод у Порт-Кембла.
Серед галузей машинобудування виділяється автомобілебудування. Перші автомобільні підприємства було збудовано у післявоєнні роки компанією «Дженерал моторз-холден» біля Аделаїди. Нині в Австралії домінують японські і американські компанії.
Однією із ефективних галузей машинобудування є виробництв сільськогосподарських машин.
Суднобудування – відносно нова галузь машинобудування. Найбільші суднобудівні заводи та верфі розміщені поблизу Сіднея та Мельбурна.
Виробництво залізничних вагонів, локомотивів тяжіє до місць виробництва сталі – Ньюкасла, Вуллонгонґу, Літгоу.
Основною галуззю хімічної промисловості Австралії є нафтохімія, підприємства якої зосереджені в передмісті Мельбурна, у Новому Північному Уельсі.
У містах Порт-Пірі, Порт-Кембла, Ньюкасл виробляють сірчану кислоту.
Австралія є значним виробником мінеральних добрив, суперфосфатів, сірчаної кислоти, отрутохімікатів, що застосовуються у сільськогосподарському виробництві.
В Австралії виробляються пластмаси та синтетичні смоли. Харчова промисловість базується на використанні власної сировини і в значній мірі орієнтується на експорт м’ясопереробної продукції. Підприємства галузі тяжіють до портових міст західного і східного узбережжя.
Серед галузей легкої промисловості (швейна, шкіряна, взуттєва) найбільш розвинеш текстильна. Її підприємства розміщені у всіх великих містах Австралії, але найбільше їх у Мельбурні і Сіднеї.
Сільське господарство Австралії повністю забезпечує основні потреби країни і направляє на зовнішній ринок близько трьох четвертих обсягу своєї продукції. Сільськогосподарські товари забезпечують майже 50 % усіх експортних доходів країни.
Австралія є найбільшим світовим виробником овечої вовни, постачаючи на світовий ринок 30 % її обсягу, а також зернових, м’яса, цукру, молочних продуктів та фруктів.
Провідною галуззю сільського господарства є пасовищне тваринництво м’ясного напрямку, зокрема вівчарство. Приблизно три чверті стада – це мериноси, які дають якісну вовну. Найбільша концентрація овець припадає на західні схили Східно-Австралійських гір.
Австралія входить у десятку найбільших країн світу за кількістю ВРХ. Території вирощування худоби досить обширні. М’ясні породи ВРХ добре переносять спеку і вологий клімат. Тому стада ВРХ можна зустріти на значних територіях Австралії і навіть у її центральних районах.
Тваринництво молочного напрямку розвинене на узбережжі південно-східної частини континенту і на півночі острова Тасманія.
У рослинництві традиційною галуззю вважається зернове господарство. Під посівами зернових, технічних та кормових культур зайнято близько 3% земельного фонду. Із цього більше половини займають посіви пшениці. Великим пшеничними штатами Австралії є Південний Уельс, Південна Австралія, Вікторія, Квінсленд. За кількістю експортованої пшениці Австралія займає третє місце у світі, після США і Канади.
Зовнішньоекономічні зв’язки Австралії дуже специфічні. Будучи високорозвиненою країною, вона постачає на світовий ринок переважно мінеральну і сільськогосподарську сировину, як і країни третього світу.
Перше місце у експорті за вартістю посідає кам’яне вугілля, друге – пшениця, третє – вовна, а відтак – залізна руда.
Тваринництво забезпечує 40 % усього експорту, але зростає частка машин, устаткування, транспортних засобів, хімії та нафтопродуктів, сирої нафти, газу, продовольства, напоїв.

Австралія. Опис материка

Австралія (Australia, від латинського australis – південний) – материк, розташований у Південній півкулі.

Загальні відомості.
Простягається на 3200 км з півночі на південь від 10°41′ пн.ш. (мис Йорк) до 39°11′ пд. ш. (мис Південно-Східний) і на 4100 км із заходу на схід від 113°05′ сх. д. (мис Стип-Пойнт) до 153°34′ сх. д. (мис Байрон). Із заходу і півдня омивається Індійським океаном, зі сходу і півночі – морями Тихого океану: Тасмановим, Кораловим, Тиморським і Арафурським. Береги розчленовані слабко, великі затоки – Карпентарія на півночі і Велика Австралійська на півдні; єдиний великий півострів – Кейп-Йорк.
Австралія – найменший з материків. Площа 7631,5 тис. км2 (з островами Тасманія, Кенгуру, Мелвіл та ін. близько 7704,5 тис. км2). Острів Тасманія відділений від Австралії протокою Басса шириною 224 км. Уздовж східного узбережжя Австралії на 2300 км простягається Великий бар’єрний риф.

Рельєф
У рельєфі Австралії переважають рівнини. Близько 95% поверхні не перевищує 600 м над рівнем моря. Головні орографічні одиниці: 1) Західно-Австралійське плоскогір’я – середні висоти 400-500 м, з піднятими краями: на сході – хребет Масгрейв (м. Вудрофф, 1440 м) і Макдоннелл (м. Зил, 1510 м), на півночі – масив Кімберлі (висота до 936 м), на заході – плосковершинний пісковий хребет Хамерслі висотою до 1226 м, на південному заході – хребет Дарлінг висотою до 582 м. 2) Центральна низовина з переважними висотами до 100 м над рівнем моря. У районі озера Ейр найнижча точка Австралії – 12 м нижче рівня моря. На південному заході – хребет Фліндерсі Маунт-Лофті. 3) Великий Вододільний хребет, середньовисотний, з плоскими вершинами, крутим, сильно розчленованим східним схилом і порожнім, східчастим західним, що переходить у горбкуваті передгір’я (даунси). На півдні, в Австралійських Альпах, найвища точка Австралії – гора Косцюшко, 2230 м.

Історія формування і типи рельєфу
Сучасний рельєф Австралії значною мірою успадковує риси стародавнього рельєфу, що не зазнав з докембрійського часу різких тектонічних рухів. Поверхня Австралії піддавалася тривалому впливові, у результаті якого на виступах фундаменту утворився пенеплен – великі рівнини з острівними горами. Місця найбільшого занурення платформи зайняті алювіально-озерними рівнинами Центрального басейну і рівнинами морської й озерної акумуляції басейну Муррея та узбережжя затоки Карпентарія. Дещо вищі пластові рівнини розвинуті на схилах синекліз і сідловинах між ними, а також на північному заході і півдні Західно-Австралійського плоскогір’я, в областях крайових синекліз древнього фундаменту. Цокольні плоскогір’я і рівнини переважають у Західній Австралії. Кількаразова зміна плювіальних і аридних епох у неогені і плейстоцені визначила сполучення стародавніх і сучасних форм різного генезису. Великий Вододільний хребет виник на місці палеозойських складчастих систем.
Кайнозойський вулканізм обумовив появу тут лавових плато і рівнин, дрібних кратерів, вулканічних озер; з палеозойським вулканізмом пов’язане виникнення плато Антрим. Форми плейстоценового гірського заледеніння обмежені масивом Косцюшко. Найбільші райони карстового рельєфу: рівнина Налларбор, Блакитні гори, плато Барклі, плато Атертон.

Геологічна будова і корисні копалини
Велика (західна і центральна) частина Австралії належить до області стародавньої Австралійської платформи, що включає також північне, західне і південне підводне продовження материка, Арафурське море і південь острова Нова Гвінея. Східну окраїну Австралії складає Східно-Австралійський складчастий геосинклінальний пояс, що розвивався протягом протерозою і фанерозою. Австралійська платформа має архейсько-нижньопротерозойський фундамент, складений глибокометаморфізованими вулканічними породами основного складу і теригенними опадами, перетвореними в гнейси і заміщені граніти. Породи архею виступають на заході (брили Пілбара і Калгурлі), у центрі (хребет Масгрейв). У Північній Австралії дрібніші брили архею, перекриті протерозойським осадовим чохлом, розділені вузькими геосинклінальними складчастими системами нижньопротерозойського віку.
Східно-Австралійський складчастий пояс за віком поділяється на заході і сході на три системи: 1) Аделаїда (пізньобайкальська-ранньокаледонська), що виклинюється на північ; 2) Лакланська (каледонська), що продовжується на південь у Тасманію; 3) Система Нової Англії (герцинська), відокремлена від попередньої пізньопалеозойським крайовим прогином Боуен-Сідней. Дві останні системи нерідко поєднуються в історичному змісті за назвою Тасманської геосинкліналі.
Фундамент Австралійської платформи вміщує значні родовища золота (Західна Австралія), поліметалевих і уранових руд, бокситів (Західний Квінсленд та ін.), протерозойський осадовий чохол багатий на родовища залізних руд (хребет Хамерслі в Західній Австралії та ін.). У верхньопалеозойських, а також більш молодих утвореннях на сході Австралії є поклади вугілля. В останні роки у ряді районів Австралії (Великий Артезіанський басейн, узбережжя Вікторії, Західна Австралія, прогин Амадієс) відкрито також поклади нафти і газу в осадових відкладах різного віку.

Клімат
Велика частина Австралії лежить у тропіках, північ – у субекваторіальних широтах, південь – у субтропічних. Сумарна сонячна радіація постійно висока: на півночі і півдні – близько 590 кдж/см2 на рік, у внутрішніх районах – 750 кдж/см2; радіаційний баланс на більшій частині території – 250-290 кдж/см2, на півночі і північному сході – 335 кдж/см2. При невеликих висотах рівнин Австралії це обумовлює постійно високі температури на всьому материку. Австралія майже повністю лежить у межах літніх ізотерм 20, 28, зимових 12, 20°С. Сезонні коливання температур виявляються в основному у внутрішніх районах тропічного поясу та в субтропіках. Жаркий район із січневими температурами вище 40°С – на північному заході (Марбл-Бар). Абсолютний максимум температур 53,1°С спостерігався у Клонкаррі (Квінсленд). Абсолютні мінімуми температур у внутрішніх районах Австралії падають до -4, -6°С. Морози стійкі тільки в Австралійських Альпах, де відзначені температури до -22 °С.
Положення більшої частини Австралії у континентальному секторі тропічного поясу обумовлює сухість клімату, що загострюється розтягнутістю материка з заходу на схід, слабкою розчленованістю берегів, бар’єром Великого Вододільного хребта на шляхах вологих вітрів з океанів. 38% площі Австралії отримує менше 250 мм опадів на рік. Однак тривалих посух не буває, тому що рівнинність материка і невелика довжина з півночі на південь сприяють проникненню всередину вологих вітрів як з півночі, так і з півдня. Влітку (грудень – лютий) над сильно нагрітою Австралією встановлюється Австралійський мінімум тиску, у який із північного заходу і півночі втягується вологий екваторіальний мусон, що приносить опади на узбережжя (понад 1500 мм на рік при 6-7 вологих місяцях). На південь від 22° пд.ш. вони скорочуються до 300 мм на рік з 4-5 дощовими місяцями, на західному узбережжі – до 250 мм.
На півдні материка проходить ряд антициклонів, що обумовлюють літню сухість південно-західної частини Австралії, рівнини Налларбор і Вікторіанських гір. На рівнинах Муррею і Дарлінга літні посухи пом’якшуються конвективними опадами. На сході вітри з Тихого океану несуть прогріте над теплим Східно-Австралійським плином вологе повітря. Його підняття по схилах гір обумовлює орографічні опади, особливо рясні між 16 і 19° пд.ш. У Кернсі випадає найбільша кількість опадів в Австралії – 2243 мм. Літній максимум опадів простежується на півночі від лінії Сідней – мис Північно-Західний. Взимку (червень – серпень) спадні струми висотних антициклонів досягають охолодженої поверхні материка; над Центральною Австралією чітко виражений Австралійський максимум тиску. Вітри, що рухаються від нього, несуть сухе континентальне тропічне повітря на півночі і північному заході, з чим пов’язаний сухий сезон на материку на північ від 15° пд.ш.
Над Південною Австралією випадають циклонічні дощі на лінії полярного фронту між помірними і тропічними повітряними масами (у Перте за червень – серпень випадає 494 мм опадів – 55% річних). На східному узбережжі на південь від Сіднея дощі розподілені рівномірно протягом року, підсилюючись восени з активізацією циклонічної діяльності на полярному фронті.
Залежно від термобаричних умов і характеру зволоження в Австралії виділяються пояси субекваторіального, тропічного і субтропічного клімату. Великий Вододільний хребет, що затримує теплі і вологі вітри з Тихого океану, загострює розходження в ступені зволоження східного узбережжя і внутрішніх районів Австралії і відокремлює океанічні сектори у всіх поясах. Пояс субекваторіального клімату на північ від 20° пд.ш. характеризується постійно високими температурами (20-28°С) і чергуванням літніх вологих і зимового сухого сезонів. Майже повністю лежить у внутрішньоматериковому секторі, лише на північному сході узбережжя виділяється більш вологий океанічний сектор. Найбільшу площу займає пояс тропічного (пасатного) клімату між 18° і 30° пд.ш. із секторами – континентальним пустельним (центр) і напівпустельним (на заході, півночі і сході від 145° східної довготи) і морським (на східному узбережжі і навітряних схилах гір) з жарким вологим літом і теплою менш вологою зимою.
Пояс субтропічного клімату включає Південну Австралію; у ньому виділяються сектори: південно-західний середземноморський з жарким сухим літом і прохолодною вологою зимою, південно-східний мусонний, рівномірно вологий протягом року, і континентальний зі зростаючою до центра посушливістю, аж до пустельного на схід рівнини Налларбор.

Внутрішні води
З пануванням пустельного і напівпустельного клімату пов’язаний слабкий розвиток поверхневого стоку. Загальний обсяг річного стоку – 350 км3 (менше, ніж на інших материках). Шар стоку на більшій частині Австралії – близько 50 мм на рік, лише на навітряних схилах Великого Вододільного хребта 400 мм і більше. 7% площі Австралії належать басейнові Тихого океану, 33% площі – басейнові Індійського океану. 60% території материка займають області внутрішнього стоку з рідкими тимчасовими водотоками (»лементами»). Найбільші і найдовші лементи належать басейну озера Ейр (Куперс-Крик, Дайамантина та ін.). Стік у лементах спостерігається тільки після епізодичних літніх злив. На карстовій рівнині Налларбор поверхневий стік відсутній. Більшість рік зовнішнього стоку короткі, з невиробленим подовжнім профілем і нерівномірним режимом стоку, судноплавство є лише у низов’ях, мають переважно дощове живлення.
Повені відповідно до сезону дощів у більшості рік літні, лише у Південній Австралії – зимові, а на південному сході – осінні. Найбільш повноводні і рівномірні за стоком – ріки, що починаються у Великому Вододільному хребті; найнепостійніші – ріки західного узбережжя, що стікають з напівпустельних прибережних плато. Найбагатоводніша ріка Австралії – Муррей (Марри) з головною притокою Дарлінг – найдовша ріка Австралії (довжина 2740 км), але найменш повноводна. Ріки Східної Австралії мають великі запаси гідроенергії, однак вода використовується переважно для зрошення земель. Найважливіші гідроенергетичні та іригаційні спорудження є на pіках Муррей, Маррамбіджи і Лакдан (Новий Південний Уельс), Орд і Суон (Західна Австралія), Бердекін (Квінсленд). Велике гідротехнічне будівництво ведеться в Сніжних горах для перекидання вод Сноуї-Рівер у систему Муррея, що дозволить зросити великі площі земель у головних сільськогосподарських районах Австралії.
На території Австралії багато стародавніх озерних улоговин, що заповнюються водою лише після епізодичних дощів. Більшу частину року вони вкриті глинисто-солончаковою кіркою. Найбільші озера Австралії – Ейр, Торренс, Амадієс, Герднер. Великі скупчення дрібних озер (до 400) на південному заході Австралії – рівнина Солоних озер.

Особливість Австралії – її багатство на підземні води, що накопичуються на глибинах 1,5-2 км. Більше ніж 15 артезіанських басейнів займають синеклізи фундаменту. Великий Артезіанський басейн у Центральній низовині – найбільший у світі (пл. 1736 тис. км2). Підземні води – важливе джерело водопостачання посушливих районів, але через сильну мінералізацію води придатні в основному для промисловості і транспорту та для обводнення пасовищ.

Ґрунти
Велику частину Австралії займають тропічні ґрунти, на південь від 30° пд.ш. – субтропічні ґрунти. У внутрішніх районах переважають примітивні ґрунти тропічних і субтропічних пустель і піски, переважно напівзакріплені. На Заході – Австралійське плоскогір’я – щебенисті ґрунти і великі покриви пісків, на рівнинах Центральної низовини – піщано-глинисті і глинисті, навколо озер Центрального басейну – засолені. На заході, півночі і сході у міру зростання літніх опадів і ступеня латеритизування ґрунтової товщі примітивні ґрунти пустель переходять у червоно-бурі напівпустельні, червоно-бурі і червоні латеритні ґрунти саван. На вологих північній і східній окраїнах материка розвинуті червоно-жовті латеритні, частково опідзолені ґрунти і їх гірські різновиди, а в низинах і в гирлах долин, затоплюваних припливом, болотні засолені ґрунти мангрів і маршів.
Пустельні ґрунти сухих субтропіків на рівнині Налларбор змінюються зі збільшенням вологості клімату на південний захід і південний схід сіро-коричневими і коричневими, які на навітряних схилах хребта Дарлінг і в передгір’ях Великого Вододільного хребта переходять у червоно-коричневі. На крайньому південному заході зустрічаються реліктові червоноземи і жовтоземи на латеритній корі. На навітряних схилах Великого Вододільного хребта на північ від 28° пд.ш. формуються гірські латеритні ґрунти, у міжгірних долинах, на древніх і сучасних алювіальних наносах і на вивітрених лавах – тропічні чорні. У субтропічному поясі на схилах – гірські жовтоземи і червоноземи гірські жовто-бурі лісові, на вершинах гір в Австралійських Альпах – гірсько-лугові ґрунти. Орнопридатні землі Австралії за умови зрошення, розселення і розчищення становлять понад 60% площі; у 60-х роках ХХ століття у землеробстві використовувалося близько 2% , головним чином у субтропічній Австралії. Ґрунти сильно страждають від ерозії і площинного змиву.

Рослинність
Органічний світ Австралії із середини крейдового періоду розвивався в умовах тривалої ізоляції, тому флора материка дуже своєрідна (до 75% видів ендеміки) і виділяється в Австралійську область. Найбільш характерні для неї евкаліпти й акації. Про докрейдяні сухопутні зв’язки Австралії з Південною Америкою та Африкою свідчать загальні сімейства протейних і деяких хвойних, південні буки та ін. Флористичні зв’язки з Малайським архіпелагом і островами Меланезії у неогені обумовили малезійський характер флори тропічних лісів північних і східних районів Австралії при значному її ендемізмі. Рослинний покрив Австралії відбиває як історичні особливості його формування, так і сучасні гідротермічні умови, у першу чергу ступінь зволоження території. Окраїни материка (крім західної) зайняті вологими лісами – вічнозеленими тропічними на північному, евкаліптовими підтропічними на південному сході і південному заході.
Зі збільшенням континентальності клімату у глиб материка вологі ліси змінюються тропічними і підтропічними сухими евкаліптовими лісами, рідколіссями і саванами. У сухих внутрішніх частинах Австралії розвинуті чагарникові і трав’янисті формації. Перевага чагарникових заростей – скребів у напівпустелях і злакових у пустелях – специфічна особливість Австралії. Найбільше значення серед рослинних ресурсів Австралії мають природні пасовища в областях напівпустель і саван. Ліси товарного значення займають близько 2% площі материка. Велика частина їх складається з евкаліптів, які дають тверду деревину, що не піддається гниттю, цілющі олії і камедь.

Тваринний світ
Своєрідність тваринного світу Австралії дозволяє виділити її в особливу Австралійську область. Фауна Австралії відрізняється стародавністю, високим ступенем ендемізму, відсутністю копитних, приматів і хижих (крім дикого собаки дінго, завезеного людиною). На материку збереглися представники фауни мезозою і третинного часу, у тому числі більшість існуючих на землі сумчастих, а також найдавніші із ссавців – однопрохідні яйцекладні єхидна і качкодзьоб. Багато тварин Австралії винищені в результаті полювання і зміни ландшафту внаслідок господарської діяльності людини. Завезення кроликів, що знищують значну частину пасовищ, сприяло зменшенню сумчастих. Зникли деякі види кенгуру, на межі вимирання сумчастий вовк, деякі види вомбатів.

Природні райони
На рівнинах Австралії чітко виражена географічна зональність субекваторіального, тропічного і субтропічного поясів. Розташування більшої частини Австралії у тропічному поясі обумовлює переважний розвиток ландшафтних зон цього поясу. Найбільшу площу займає зона пустель з річною кількістю опадів до 200-250 мм, але через інтенсивне випаровування (200-300 мм у рік) з високим індексом сухості (3 і більше). Переважають ландшафти піщаних пустель з епізодичним поверхневим стоком; значні запаси підземних вод підтримують існування злаків. Плато і плоскогір’я зайняті кам’янистими пустелями з рідкими ксерофітними чагарниками, із широким розвитком реліктових латеритних кор. Сучасні кори – сольові, головним чином кремінні та гіпсово-сульфатні, займають найбільшу площу в пустелях Центрального басейну, де широко розвинуті глинисті і глинисто-солончакові галофітні пустелі.
На сході Центральної низовини з підвищенням зволоження і зниженням індексу сухості до 2 зона чагарникових напівпустель змінюється зоною тропічних рідколісь, сухих лісів і саван.
У субекваторіальному поясі Австралії на північ від 18° пд. до 12° пд ш. лежить зона саван, рідколісь і чагарників. Найбільшу площу займають підзони пустельних саван і сухих саван, рідколісь і чагарників, у ландшафтах яких провідне місце належить саванам і рідколіссям. На півостровах Арнемленд і Кейп-Йорк, де індекс сухості нижче 2, виділяється підзона вологих високотравних саван і саванних лісів. У субтропічному поясі через різкі кліматичні розходження секторів найпомітніша диференціація ландшафтів. Індекс сухості підвищується від 2 і менше на окраїнах материка до 3 і більше на рівнині Налларбор. Зональні типи ландшафтів повторюються на західній і східній окраїнах субтропічної Австралії: зони субтропічних вічнозелених лісів і чагарників до центра переходять через ландшафти рідколісь і чагарників у зону чагарникових степів. Рівнина Налларбор зайнята зоною субтропічних напівпустель і пустель. Великий Вододільний хребет – єдиний зонально-орографічний бар’єр Австралії.
Уздовж його навітряних східних схилів простягаються лісові зони: у субекваторіальному поясі на північ від 15° пд.ш. – постійних вологих вічнозелених лісів, між 15 і 28° пд. ш. – вічнозелених тропічних лісів, менш вологих, переважно евкаліптових, на південь від 28° пд.ш. – мусонних субтропічних лісів, евкаліптових. На західних підвітряних схилах переважають зони вічнозелених ксерофітних рідколісь і саван. В Австралійських Альпах найповніше виявляється висотна поясність ландшафтів.

Природні ландшафти Австралії сильно змінені людиною. Охорона природи найкраще забезпечена у Південній Австралії. Території Австралії, що охороняються, – національні парки і резервати, становлять приблизно 0,2% території. Найбільші національні парки (площа понад 40 тис. Га – 400км2) – Маунт-Косцюшко в Австралійських Альпах, Уайперфілд і Уілсонс-Промонторі у південно-східній Австралії, Еунгелла у Квінсленді. В Австралії виділяються три природних країни, що збігаються зі структурно-морфологічними провінціями: Західне Австралійське плоскогір’я зі слабко розвинутим поверхневим стоком, з перевагою ландшафтів тропічних пустель і напівпустель; Центральна низовина – країна акумулятивних низинних рівнин з чіткою географічною зональністю, з наростанням континентальності клімату до внутрішніх районів і зміною ландшафтів рідколісь і саван у тому ж напрямку напівпустелями і пустелями; Великий Вододільний хребет – головний вододіл і кліматичний поділ Австралії з перевагою гірсько-лісових ландшафтів.

Интересные факты

* В силу того, что два крупнейших города страны — Сидней и Мельбурн не могли решить, кто из них должен быть столицей, ей стал построенный специально для этой цели город Канберра, расположенный примерно посередине между этими двумя городами. При выборе места руководствовались одинаковым расстоянием между спорящими городами.
* Местное политическое устройство характеризуется значительной децентрализацией. Вместо австралийских водительских прав существуют права отдельных штатов; в различных штатах процедура получения прав и правила дорожного движения незначительно различаются. Ряд штатов имеют свои государственные праздники (при этом общее число праздников одинаково во всех штатах во избежание проблем с трудовым законодательством); различается процедура перехода на летнее/зимнее время.
* На множестве товаров содержится подпись «proudly Australian» / «proudly made in Australia» (c гордостью сделано в Австралии) и логотип: жёлтый силуэт кенгуру в зелёном треугольнике. Право на использование этого знака (логотипа) присуждается особой группой Australian Made, Australian Grown Campaign.
* Мясо кенгуру употребляется в пищу.
* Одним из национальных символов Австралии является веджимайт (Vegemite) — употребляемая в пищу натуральная смесь на основе дрожжей.
* Австралийская валюта (австралийский доллар, AUD) является первыми в мире пластиковыми (не бумажными) деньгами.
* Традиционная иммиграция из Великобритании сохраняется и поныне, причём переселенцы из этой страны занимают первое место по численности среди иммигрантов. Британских иммигрантов в Австралии неофициально называют «помами» (англ. pom) — первые европейские поселенцы в Австралии были ссыльными английскими каторжниками, которые должны были носить униформу с нашивкой «pom» — «узник Его Величества» (англ. prisoner of magesty, prisoner of mother England).
* В Сиднее за кварталом Бондай, а в Мельбурне — за районом Балаклава закрепилась репутация «русских». На сегодняшний день процент проживающих там выходцев из СССР-стран Содружества крайне невысок.
* На территорию Австралии из соображений экологической безопасности запрещается ввозить любые продукты, изделия из дерева, почву на подошвах обуви. Кроме того, отдельный экологический контроль проходят люди, прибывшие из континентальной Австралии на Тасманию.
* Помимо флага с изображением Южного Креста Австралия имеет ещё два официальных флага — флаг континентальных аборигенов, и флаг островитян Торресова пролива.
* Неявка граждан Австралии на выборы по неуважительной причине наказывается штрафом.
* Первыми европейскими поселенцами в Австралии являлись британские ссыльные (англ. convicts). На 2007 год до 22 % населения Австралии происходят от ссыльных. Первая полиция на континенте представляла собой отряд из 12 ссыльных с хорошими характеристиками.
* В ходе европейской колонизации аборигены острова Тасмания были полностью истреблены.
* В 1967 году австралийский премьер-министр Гарольд Холт бесследно исчез после купания в заливе у Мельбурна. По разным версиям он был съеден акулой, унесён океанским течением в открытое море, или даже похищен советской (вариант: китайской) подводной лодкой. В австралийском английском появилось выражение «сделать Гарольда Холта», что означает бесследно исчезнуть.
* По Австралийским дорогам передвигаются самые длинные в мире автопоезда: мощные тягачи везут 2-4 груженых прицепа. Здесь же зарегистрирован мировой рекорд по длине автопоезда: Стивен Мэттью на тягаче Kenworth C501 c 79 прицепами общей длиной 1,018.2 метра проехал 8 километров близ Калгурла, штат WA[1]. На все тягачи установлены массивные железные кенгурятники для защиты от последствий столкновений с этими животными.
* Крайне широко расплодившуюся популяцию завезенных кроликов пришлось истреблять специальным вирусом, сейчас их разведение карается большим штрафом.
* В Австралии водятся дикие верблюды. Ещё в 1866 году из Афганистана было завезено 100 этих неприхотливых животных вместе с 31 погонщиком. Способность верблюдов перевозить тяжелые грузы на длинные дистанции и в течение многих дней обходиться без воды оказалась весьма кстати на континенте, большая часть территории которого имеет засушливый или полупустынный характер. Несмотря на то, что в общей сложности было завезено не более 3000 животных, они сыграли заметную роль в освоении отдалённых и внутренних территорий Австралии. Сегодня популяция одичавших верблюдов — главным образом, в северных и центральных районах страны превышает 1,000,000 особей. Несмотря на то, что они находятся под охраной государства, некоторое число животных ежегодно отлавливается для участия в верблюжьих бегах в городе Элис Спрингс. Первые верблюжьи бега в Элис Спрингс прошли в 1970 году под эгидой спортклуба «Лайонс Клаб», с 1975 года мероприятие стало ежегодным. На старт выходят 15 «рысаков» с жокеями в цветастых камзолах. По отзывам очевидцев, бега представляют собой весьма потешное зрелище, поскольку верблюды далеко не всегда спешат подчиниться воле жокея: одного верблюда невозможно стронуть с места, хотя старт уже был дан, другой посреди гонки вдруг прекращает бег и спешит пощипать травку на обочине, третий вдруг встает, как вкопанный, посреди стадиона, а то и ложится поперек дороги, четвёртый вообще разворачивается и бежит в противоположную от предписанной правилами сторону. Наверное, жокеям в подобных ситуациях нелегко — попробуйте-ка усидеть в седле позади единственного горба несущегося навстречу кавалькаде дикого животного — но зрители неизменно получают огромное удовольствие от зрелища, сценарий которого невозможно предугадать.

Праздники

Помимо Рождества (25 декабря) и Пасхи в Австралии празднуют: День рождения королевы — второй понедельник июня (кроме Западной Австралии, где этот день назначается каждый год индивидуально), День Австралии — 26 января, День труда — первый понедельник октября, День АНЗАК — 25 апреля, когда почитают ветеранов всех войн; а также широко отмечают День матери — второе воскресенье мая, и День отца — первое воскресенье сентября. Особое значение страна придает событиям Дарданелльской операции во время Первой мировой войны (1915), в ходе которой особо отличились австралийские и новозеландские солдаты.

В Австралии на Пасху влюбленные набирают струящуюся (пасхальную) воду и сохраняют её до свадебного дня. Если они опрыскивают друг друга ею перед свадьбой – брак должен быть прочным.

Экономика Австралии

Брисбен — самая быстрорастущая столица штата. С 1998 по 2003 население Брисбена увеличивалось на 2 % в год.

Австралийский доллар является денежной единицей Австралийского Союза, а также Острова Рождества, Кокосовых Островов и Острова Норфолк. Кроме того, эта валюта имеет хождение в независимых государствах Океании — Кирибати, Науру и Тувалу. Австралийская фондовая биржа и Сиднейская фьючерсная биржа — крупнейшие торговые площадки страны.

Австралия — одна из немногих капиталистических стран, наиболее полно воплотивних принцип laissez-faire в управлении экономикой, согласно индексу экономической свободы мира. Валовой внутренний продукт Австралии на душу населения несколько выше, чем в Великобритании, Германии и Франции по паритету покупательной способности. Страна была признана третьей из 170 по Индексу человеческого развития (en:Human Development Index) и шестой по качеству жизни по методике журнала «Экономист» (2005). В 2008 году рекордное число австралийских городов вошли в десятку (en:World’s Most Livable Cities) наиболее комфортных для проживания городов мира этого же журнала, где Мельбурн занял 2-е, Перт — 4-е, Аделаида — 7-е и Сидней — 9-е место соответственно.

Значительный перевес добывающего сектора экономики над промышленным производством привел к существенному росту австралийской экономики в начале столетия благодаря высоким ценам на ресурсы. Отрицательный платёжный баланс Австралии превышает 7 % ВВП, а значительный дефицит текущих статей платежного баланса наблюдался на протяжении последних 50 лет. На протяжении последних 15 лет австралийская экономика росла в среднем на 3,6 % в год, в то время как среднемировой экономический рост составлял 2,5 % в этот же период.

В 1983 году правительство страны превратило австралийский доллар в свободно конвертируемую валюту и частично ослабило регулирование экономической системы. За этим последовал ряд реформ, приведших к частичной дерегуляции рынка труда и дальнейшая приватизация государственных предприятий, прежде всего в сфере телекоммуникаций. Система косвенных налогов претерпела значительные изменения в июле 2000 года с введением специального налога на добавленную стоимость (en:Goods and Services Tax), что несколько снизило зависимость от подоходных налогов компаний и частных лиц, характеризовавшую налоговую систему Австралии до этих изменений.

В январе 2007 года, общее число людей, занятых во всех сферах экономики Австралии составило 10,033,480, уровень безработицы достигал 4,6 %. На протяжении последнего десятилетия инфляция не превышала 2-3 %, а базовые процентные ставки колебались в пределах 5-6 %. В начале 2008 года уровень безработицы понизился до 3,9 %, однако, вновь достиг 4,4 % в декабре этого же года. Сектор услуг, включающий туризм, образование и банки, составляет 69 % ВВП. Хотя сельское хозяйство и добыча природных ресурсов составляют всего 3 % и 5 % ВВП соответственно, но при этом формируют заметную долю экспорта. Во второй половине XX века экономика страны переориентируется на Японию и другие восточно-азиатские страны, которые становятся главными внешнеторговыми партнёрами Австралии. Главные покупатели австралийской продукции — Япония, Китай, США, Южная Корея и Новая Зеландия. В настоящее время Австралия ведет активную работу по установлению режима свободной торговли с Китаем — вторым после Японии внешнеторговым партнером страны.

Заметным событием в экономической истории континента стала отмена Великобританией режима наибольшего благоприятствования в отношении Австралии, что произошло в связи с переходом к евроинтеграции.

История

Лейтенант Джеймс Кук исследовал побережье Австралии на корабле Endeavour. Эта копия была построена в 1988 к двухсотлетию Австралии

* Первые люди появились в Австралии 42−48 тысяч лет назад. Это были предки современных австралийских аборигенов, которые перебрались сюда из современной Юго-Восточной Азии. По последним данным, не исключаются также и африканские истоки многих местных племён. Большинство аборигенов были охотниками и собирателями с устной культурой и духовными ценностями, основанными на поклонении земле, и верой в «эру снов». Обитатели островов пролива Торреса — этнические меланезийцы — занимались земледелием.
* 1606 — открытие Австралии голландским капитаном корабля Duyfken Виллем Янцем. (нидерл. Willem Jansz) В XVII столетии голландцы нанесли на карту западное и северное побережья Новой Голландии, но не пытались освоить эти земли.
* В 1770 Джеймс Кук (англ. James Cook) открыл восточное побережье Австралии, которое назвал Новым Южным Уэльсом (англ. New South Wales) и провозгласил британским владением.

После утраты американских колоний Британия открывает в Австралии колонии для ссыльных. Ряд крупнейших городов (Сидней, Порт Филипп, Брисбен) основаны, как уголовные колонии (англ. penal colony). Согласно переписи населения 1828 года, половина населения штата Новый Южный Уэльс были ссыльными, и бывшие ссыльные составляли около половины свободного населения.

Ссылкой в Австралию наказывались обычно мелкие преступления; тяжкие преступления, такие, как убийства и изнасилования, наказывались обычно смертной казнью.

Порт-Артур (Тасмания) был крупнейшей австралийской ссыльной колонией

Британская колония Новый Южный Уэльс начинается с поселения, позднее названного Сидней, которое 26 января 1788 основал капитан Артур Филип. День 26 января в наши дни является национальным праздником — Днем Австралии. Земля Ван Димена (современная Тасмания) была заселена в 1803 и стала отдельной колонией в 1825. В 1829 Британия присоединила оставшуюся часть континента (современную Западную Австралию). На бывшей территории Нового Южного Уэльса были созданы самостоятельные колонии: Южная Австралия в 1836, Виктория в 1851 и Квинсленд в 1859. Северная территория была основана в 1863. Виктория и Южная Австралия были основаны как «свободные колонии», потому там не было ссыльных. Западная Австралия тоже была «свободной», но позднее стала принимать ссыльных в связи с острой нехваткой рабочей силы.

Ссылки в Австралию были постепенно прекращены в период с 1840 по 1868 гг. С 1850-х годов начинается массовая иммиграция свободного населения в связи с началом «Золотой лихорадки». В 1854 происходят массовые бунты золотоискателей, особенное недовольство которых вызывал сбор платы за лицензию на право добычи золота.

Численность аборигенов, оцениваемая в 350 тыс. к началу колонизации[2], резко снижалась последующие 150 лет, в основном из-за инфекционных заболеваний и принудительного переселения [3]. Референдум 1967 года дал аборигенам права гражданства. Решение Верховного суда Австралии по делу Mabo v Queensland (No 2) отменило представление об Австралии как «ничейной территории» на момент колонизации и признало земельные права аборигенов.

Во второй половине XIX века в «переселенческих» колониях Британии усиливаются требования автономии. В период с 1855 по 1890 шесть британских колоний получили самоуправление. 1 января 1901, в частности, была образована Австралийская федерация на правах доминиона.

В 1902 Австралия одной из первых стран мира вводит избирательное право для женщин.

Территория федеральной столицы была образована в 1911 как место для столицы Канберры (Мельбурн был столицей с 1901 по 1927). Северная территория тоже была образована в 1911.

Австралия добровольно приняла участие в Первой мировой войне[4]; австралийцы считают поражение Австралийско-новозеландского армейского корпуса (ANZACs) под Галиполи как момент рождения нации. Потери австралийцев в Первой мировой войне относительно населения были самыми высокими среди союзников, и эта война оказала значительное влияние на национальный характер.

В соответствии с Вестминстерским статутом, принятым в 1931 (и утверждённым в 1942), единственной конституционной связью между Австралией и Великобританией остался общий глава государства — британский монарх, Австралия де-факто становится независимой.

В 1933 году Западная Австралия предпринимает неудачную попытку сецессии.

С началом Второй мировой войны Австралия направляет войска на помощь Великобритании. В 1940-41 годах австралийские силы участвуют в войне на средиземноморском театре военных действий. Война начинается в самой Австралии после того, как австралийский крейсер «Сидней» и немецкий крейсер «Корморан» потопили друг друга у берегов Западной Австралии: весь экипаж (645 человек) крейсера «Сидней» погиб, а экипаж «Корморана» оставил корабль и сдался в плен.

После нападения на Перл-Харбор австралийские войска вступают в войну с Японией. После падения Сингапура в феврале 1942 15 000 австралийских солдат попадают в японский плен. Через несколько дней японцы бомбят Дарвин. За последующие 19 месяцев север Австралии выдержал более ста воздушных налётов. В мае 1942 года японские подводные лодки топят несколько десантных кораблей в порту Сиднея. Японцы планируют вторжение в Австралию и её оккупацию.

Для вторжения в Австралию японцам было необходимо установить контроль над Папуа — Новой Гвинеей. Японцы пытаются захватить столицу острова Порт-Морсби, наступая через горную дорогу Kokoda Track. Сражение, известное как en:Kokoda Track Campaign, или австралийские Фермопилы, продолжалось с июля 1942 до января 1943 и завершилась победой австралийцев. Бои в Новой Гвинее продолжались до 1945.

В 1945 австралийцы высаживаются на Борнео (Калимантан) и захватывают этот остров.

Австралийские войска также участвовали в высадке в Нормандии и действиях «второго фронта» против Германии. Австралийская группировка на Западном фронте в Европе была третьей по численности после американской и британской. Всего во время Второй мировой войны более миллиона австралийцев из восьми миллионов населения служили в армии.

Вторая мировая война привела к сближению между Австралией и США, которые были формализованы заключением договора АНЗЮС в 1951. После войны в Австралии побеждает представление о недостаточной населённости континента, и страна начинает активно поощрять иммиграцию, отдавая предпочтение переселенцам из Европы, в первую очередь — из Великобритании.

Начиная с 1970-х годов, Австралия отходит от политики белой иммиграции, что приводит к массовому въезду переселенцев из Азии, в первую очередь — КНР, Сингапура, Гонконга, Вьетнама, Южной Кореи.

В 1986 году отменено верховенство британского парламента над парламентами отдельных австралийских штатов, также отменено верховенство британского суда.

В 1999 австралийские избиратели отвергли на референдуме проект преобразования страны в республику.

Население Австралии

Празднование русской масленицы на Площади Федерации в Мельбурне

По состоянию на 1 июля 2007, население Австралии составило 20 001 546 человек.

Большинство населения Австралии — потомки иммигрантов XIX и XX веков, при этом большинство этих иммигрантов прибыли из Великобритании и Ирландии. Заселение Австралии выходцами с Британских островов началось в 1788, когда на восточном берегу Австралии была высажена первая партия ссыльных и основано первое английское поселение Порт-Джэксон (будущий Сидней). Добровольная иммиграция из Англии приняла значительные размеры лишь в 1820-е, когда в Австралии стало быстро развиваться овцеводство. После открытия в Австралии золота сюда из Англии и отчасти из других стран прибыла масса иммигрантов. За 10 лет (1851-61) население Австралии увеличилось почти втрое, превысив 1 млн человек.

В период с 1839 по 1900 в Австралию прибыло свыше 18 тыс. немцев, расселившихся в основном на юге страны; к 1890 немцы представляли собой вторую по численности этническую группу континента. Среди них были подвергавшиеся преследованиям лютеране, экономические и политические беженцы — например, те, кто покинул Германию после революционных событий 1848.

В 1900 австралийские колонии объединились в федерацию. Консолидация австралийской нации ускорилась в первые десятилетия XX века, когда окончательно окрепла общенациональная экономика Австралии.

За период после Второй мировой войны население Австралии увеличилось более чем в 2 раза (после Первой мировой войны — в 4 раза) благодаря осуществлению амбициозной программы стимулирования иммиграции. В 2001 27,4 % населения Австралии составляли люди, родившиеся за рубежом. Крупнейшими группами среди них являлись британцы и ирландцы, новозеландцы, итальянцы, греки, нидерландцы, немцы, югославы, вьетнамцы и китайцы.

Самый крупный город Австралии — Сидней, столица самого густонаселенного штата Новый Южный Уэльс.

Если покинуть побережье и проследовать вглубь острова на около 200 километров, начнутся малонаселенные районы континента. Буйные влажные леса и богатые сельскохозяйственные угодья сменяются жаркой, сухой, открытой местностью, где можно встретить только кустарниковые заросли и злаковники. Однако в этих местностях тоже есть жизнь. На сотни километров простираются большие овечьи и коровьи пастбища, или ранчо. Дальше, в глубине материка, начинаются палящие зноем пустыни.

Официальный язык — английский (диалект, известный как австралийский английский).

Административно-территориальное деление

Карта Австралии. 1 — Территория федеральной столицы, 2 — Новый Южный Уэльс, 3 — Виктория, 4 — Квинсленд, 5 — Южная Австралия, 6 — Западная Австралия, 7 — Тасмания, 8 — Северная территория

Австралия состоит из шести штатов, двух материковых территорий и других более мелких территорий. Штатами являются Виктория (VIC), Западная Австралия (WA), Квинсленд (QLD), Новый Южный Уэльс (NSW), Тасмания (TAS) и Южная Австралия (SA). Двумя главными материковыми территориями являются Северная территория (NT) и Территория федеральной столицы (ACT). Статус территорий во многом аналогичен статусу штатов, за исключением того, что федеральный парламент может отменить любое решение парламента территории, в то время как по отношению к штатам федеральное законодательство имеет верховенство над законодательством штатов только в тех случаях, которые указаны в параграфе 51 Конституции. Все остальные вопросы остаются в ведении штата, например, здравоохранение, образование, правопорядок, общественный транспорт, дороги, судоустройство и местное самоуправление.

Каждый штат и материковая территория имеет свой законодательный орган: однопалатный в Северной территории, Территории федеральной столицы и Квинсленде и двухпалатный в остальных штатах. Нижняя палата носит название Законодательная ассамблея (в Южной Австралии и Тасмании — Законодательное собрание), а верхняя — Законодательный совет. Главами правительств штатов являются премьеры, а территорий — главные министры. В штатах королева[уточнить] представлена губернаторами, а в Северной территории и Территории федеральной столицы — администраторами, которые выполняют функции, аналогичные губернаторским.

Австралия владеет несколькими территориями. Федеральное правительство, например, контролирует Территорию Джервис-Бей, расположенную в Новом Южном Уэльсе (она является военной базой и морским портом национальной столицы). Одновременно под контролем Австралии находятся несколько обитаемых внешних территорий: остров Норфолк, остров Рождества, Кокосовые острова; и несколько необитаемых территорий: острова Ашмор и Картье, Территория островов Кораллового моря, острова Херд и Макдональд и Австралийская антарктическая территория (треть Антарктиды). Суверенитет Австралии над территорией Антарктиды не признаётся многими государствами, в том числе Россией.

Флора и фауна

Коала на стволе эвкалипта, листьями которого питается этот эндемик Австралии

Основные статьи: Флора Австралии, Фауна Австралии

Хотя большую часть континента занимают полупустыни и пустыни, в Австралии имеются разнообразные ландшафты от аналогичных альпийским лугам до тропических джунглей. Из-за значительного возраста континента (а также низкого плодородия почв), большого разнообразия погодных условий и длительной географической изоляции, биота Австралии богата и уникальна. Примерно 85 % цветковых растений, 84 % млекопитающих, 45 % птиц, 89 % прибрежных рыб — эндемики. Из примерно 12 тысяч видов около 9 тысяч — эндемики. Многим экологическим регионам Австралии и их флоре и фауне угрожает человеческая деятельность и интродуцированные виды растений и животных.

Основным правовым документом, регулирующим охрану исчезающих видов в Австралии, является «Акт о защите окружающей среды и биологического разнообразия» 1999 года (англ. Environment Protection and Biodiversity Conservation Act 1999). С целью защиты и сохранения уникальной экосистемы Австралии в стране создано большое количество охраняемых территорий: 64 болотистые местности были внесены в Рамсарский список водно-болотистых угодий международного значения, 16 объектов — в список Всемирного наследия. По такому показателю, как индекс экологической устойчивости, Австралия в 2005 году заняла 13 место.

Большая часть австралийских древесных растений являются вечнозелёными, а некоторые из них приспособились к засухам или пожарам, как, например, эвкалипты и акации. На континенте произрастает большое число эндемичных растений семейства Бобовые, которые могут выжить на малоплодородных почвах благодаря микоризе с бактериями рода Rhizobium.

Флора прохладной Тасмании значительно отличается от флоры большой земли. Кроме типичных для Австралии эвкалиптов, на острове произрастает значительное число видов деревьев, родственных новозеландским и южноамериканским, в частности вечнозелёный южный бук (нотофагус).

Укус синекольчатого осьминога (Hapalochlaena lunulata) смертелен.

Наиболее известными представителями австралийской фауны являются однопроходные животные (утконосы и ехидны), разнообразные сумчатые (коалы, кенгуру, вомбаты), и такие птицы как эму, какаду и кукабарра. В Австралии обитает самое большое количество в мире ядовитых змей. Динго были завезены австронезийцами, которые торговали с австралийскими аборигенами с 3000 г. до н. э. Многие растения и животные, включая гигантских сумчатых, вымерли с заселением материка аборигенами; другие (например, тасманский тигр (сумчатый волк)) вымерли с появлением европейцев.

Богаты омывающие Австралию воды и головоногими моллюсками. Среди особо известных видов — синекольчатые осьминоги (несколько видов из рода Hapalochlaena; англ. Blue-ringed octopus), причисляемые к самым ядовитым животным мира, и гигантские австралийские каракатицы, собирающиеся каждую зиму для массовых брачных игр в одной из бухт залива Спенсер.